В двадцять першім столітті доба чаклунства мина
Не на віниках мчать сексуальні стервозні красуні
Їм квиток на літак, мінералку і вид із вікна
І спокійна спина у простім аліґантськім костюмі

Якось я пройнялася життям стародавніх дівуль
Що неслись сторчголов на норовистому транспорті
Не носили на собі одягу теплих оков
І вправлялись у хисті не втрачати голову в трансі

Тільки як пройнялася? Не так щоб взяла й пройнялась.
Підсвідомість, паскуда, диктує умови свідомості.
Без вагомих причин через голову кинулась я
Пробиваючи черепом шлях до невагомості

Але проза життя була проти фольклорних ідей.
Урбаністка приземлена, скептичка сіра проклята!
Не політ мене стрів, не букети пахких орхідей,
Гравітацію на! І нема чого більше літати!

Я сиджу й медитую на прозу життєву свою -
Гравітація в скронях фонить і обмежує інше.
Як в реалі усе так паскудно і нудно аж ну
Опишу-но я все це гарненько й лірично у віршах!

З кожним роком 8 березня починає все більше дратувати. І хочу пояснити, чому. 
Для мене суб’єктивно це страшенно принизливе свято. При чому, на всіх етапах.

Звісно, можливо я щось не так розумію і з часом мені буде одкровення - я до всього незрозумілого намагаюся ставитися, як до Бога. Мовляв, нелогічне щось чи драстичне не мусить провокувати мене до висновків - просто є якісь деталі, що поки що для мене закриті. І якщо шукатиму, відкриються. Але на певному етапі я все бачу десь так.

Цього прекрасного 8 березня вітають з тим, що ти жінка. А жінка, за загальноприйнятими визначеннями, про які можемо робити висновки із повсюдних гасел і атракцій до цього дня - це романтична красива ніжна істота, якій треба дарувати подарунки.

Почнем з подарунків. Не секрет, що за все приходиться платити. буддисти кажуть, що якщо ти не заслуговуєш на подарунок, тобі його треба буде відпрацювати в цьому чи іншому житті. звідки я можу знати, на що я заслуговую, а на що - ні? До всього, дорогі подарунки, коли я заробляю мало, мене принижують, тицяючи мордочкою у те, що я сама таке собі дозволити не можу. Узагалі не розумію кайфу від халяви. Усіх цих конкурсів, мовляв, збери лайки і виграй айпод. Чи просто ти женщина на тобі айпод. Це ж виховує в людині найгірші риси - лінь, безпринципність, готовність взяти незаслужене. Для чого створювати перед жінками такі спокуси? та ще   й подавати це в обгортці, ніби це нормально? Я особисто взагалі не розумію цієї хні. І кайфую по справжньому від речей, які реально - потом і кровю, вкалуючи як безсмертний поні, заробила. 

Подарунки - це звичайно круто. Я люблю їх робити і приймати. Але це мають будти дійсно дуже і дуже близькі люди. На халяву напоїти мене в кавярні кавою може собі дозволити лише 1 друг чоловічої статі, кілька подруг. Від решти це мене принижує і ображає кожного разу. Я чесно пробувала це в собі виправити - не можу. Просто знову запускається в хід медитація на тему, що я недостатньо заробляю. І як же воно неприємно!!! + оце відчуття, що ти комусь щось винен... Ворогу б не побажала.

Романтика, краса, ніжність - це взагалі рукаліцо. ну от народилася людина некрасивою, то що їй - тепер шлях всюди закритий? Типу пох на мозг і таланти - хай комплексує побільше через зовнішність і не реалізовує те, що має. + краса - це мегаминуща фігня. Типу пройшла молодість - і допобачення, на свалку? Що за нафіг?

Чому ромкантика і ніжність має асоціюватися з жінкою? Скільки я бачила людей різної статі  з нею і без цієї ніжності. Взагалі ніжність на жіночість чи її відсутність не впливає. Жінка ти чи ні визначається за пиздою. Все. 

І взагалі, повернемося до жіночності.
От я коли росла, мене виховували у стремлінні до доброго-вічного-світлого. І я знала, що от якщо ти хочеш бути хорошою людиною, то маєш мати такі риси: принциповість, мудрість, сміливісить, чесність, відвертість, витривалість, жертовність, цілеспрямованість, відповідальність та низка інших.

А потім виявляється, що я маю бути з якогось біса ляклива, дурненька, вміти пристосовуватись і підлаштовуватись (дівчина як верба - де посадиш, там виросте), бути слабкою і беззахисною, шукати сильного плеча. Тобто бути уєбанським чмом.

Знаєте, тоді я не хочу бути жінкою. 

І ващє, по тому, як воно відбувається, це таке інстинктивне виключно міжстатеве, а не суспільного значення свято, коли мужчіни демонструють себе самцями, а женщини - тупо самками. такий собі вседержавний карнавал, коли людське відкидається і зостається лише атавістичне. Ну що, це теж круто. Тоді празнуєм. Але чур - с аганьком)))


Listen or download Мужицкий дождь for free on Prostopleer

Нє, ну це просто вмерти і не встаи можна, як люде жгуть ацьки )))





А оце моя маленька лєпта в народне творчєство)))

Ага, і забула вам похвастатись. Тако маю дві записані пісеньки, де я ісполнітєль і аффтор слов. Як то буває у тих музикантів, багато нитреба, шоб то, шо ше не почало сущєствовать, бистро минулось, так шо кагбе розбіглись ми межи людьми як мишенята. Но музичка осталась і вам я її придставляю на прослуховування і остальні бізобразія.

Епідемія



Оголошені





Бас: Дмитро Бриндза, клавiшнi: Стас Федюк, ударнi: Василь Пiдганюк, соло-гітара: Данило Мокрик. Вокальне аранжування - Христина Груник. Вокал і тексти  - ваша покірна слуга. Запис Мар"ян Криськiв, зведення Остап Панчишин i Вiталiк Кухарський.

УП подала офігєнську підбірку відеороликів часів Помаранчевої революції. Подумалося, що останнім гаслом на той час мало бути щось на кшталт "Ющенко, не підведи, бо отримаєш п%@ди". Таку круту революцію просрати... 

Я нерівно дишу до віршів. В принципі, можна навіть сміло сказати, що я на них двинута по повній програмі)))). Серед улюблених поеток - Ахматова. Один з її віршів переклала на українську. Ну ніудіржалась - кортіло страшенно! Строга нісудітє)))))

***
Тобі покірною? Геть розуму нема!
Від мене почестей лиш Господу доволі.
Той, з ким я буду в радості і в горі,
Мені як кат. І дім його – тюрма.

Лиш бачиш – але ж я прийшла сама!
Родився грудень, вили вихрі в полі,
І було світло так в твоїй неволі,
А за віконцем чатувала тьма.

Так птаха біла об замерзле скло
Шалено лупиться від холоду напасті
І кров’ю скроплене поранене крило

Тепер в мені лиш мир і тихе щастя.
Прощай. Ти рідний, що б не говорив,
За те, що мандрівницю прихистив.

( оригінал )

Навколо побоїща - крики, каліки,
Невинно знівечені люди у ранах.
І я, вся із себе така прифігівша,
Стою з закривавленими руками.
 
І хто би подумав, що я так можу?
Жорстоко калічити рикошетом,
Коли і калічити зовсім не хочу,
І є транспарант: „Василина – з прівєтом!”
 
Але транспарантам ніхто не вірить
У цій політично брехливій реальності.
І лізуть Фоми самі перевірити
Всі мої банальності і тривіальності.
 
Що тут починаєтьсь..З жалібним скреготом
У хід запускаються механізмики:
І неадекватність заходиться реготом,
І чимсь нездоровим підштинюють мізки...
 
Свідомість туманиться і вимикається,
На очі спадає щільненько полуда.
А потім щось також іще відбувається -
Про це дізнаюся з новин звідусюди.
 
Я перевтілююся в базуку,
З мене шарашить дурнею,  маразмами,
Злою стаю, дратівливо-занудною,
Повнюсь образами і негараздами.
 
Навколо мене Фоми невіруючі
Пальцями тицяють, дорікають
Кажуть: банальна, слабка не в міру!
І транспаранта мені повертають.
 
Геть собі йдуть, покалічені трохи.
Хто без руки, а котрий шкутильгає.
Хтось через мене рідних обідив.
Іншому й власних терпінь вистачає.
 
Я ж залишаюся знов без нічого.
Як кошеня, транспарантика горну.
Крові відбитки на нім залишаю,
Що із червоної стала чорною.

Карочі, арігінал Емі і нє мєнєє прелєстний переспів Джолі бойз. Афігєть як по-різному звучати може)))